Денис Іванок
Існує одна критично важлива навичка, без якої неможливо побудувати свою особистість у будь-якому напрямку і отримати право носити почесне звання «особистість». Неможливо, бо все, що збудовано без її застосування занепаде у найгіршому випадку або буде спотворене – у найкращому. Мова йде про критичне мислення.
Апологетом критичного мислення із впевненістю можна вважати давньогрецького філософа, Сократа. Його безсмертний вислів «Я знаю тільки те, що нічого не знаю» покладений фундаментом будь-якої рефлексії. Це метаістина, вище за яку стоїть тільки cogito ergo sum («Я мислю, отже я єсьм») Рене Декарта, адже заперечення останньої заперечує існування мислення як такого.
«Я знаю тільки те, що нічого не знаю» – це припущення, з якого починає вирішення будь-якої проблеми абсолютно чесна із самою собою людина. Людина, смілива достатньо, аби поглянути правді у вічі та визнати своє невігластво. Людина, яка не дозволяє своїй гордості затьмарити жагу та відкритість до знань, бо саме гордість і є тієї силою супротиву, що переконує людину у її такій бажаній компетентності. Надмірна гордість і страх – це вороги критичного мислення, оскільки обидва породжують емоції, що блокують раціональну діяльність.
Сократ не боявся, ані визнати себе дурнем, ані смерті. Гордих він ставив у незручне становище, коли «знаючих» із них перевіряв на обізнаність. Зусиллями гордих «знаючих» він і зустрів свою смерть.
Що ж означає критично мислити? Я не позиціоную себе як теоретично підкованого психолога і не збираюся робити вигляд, наче знаюся на цьому більше, ніж ви, читачі, тому пропоную своє особисте розуміння.
Критично мислити означає ставити собі прямі та відверті запитання стосовно тієї чи іншої проблеми, на які, аби не завести міркування у глухий кут, треба надавати не менш прямі та відверті відповіді.
Більшості людей вистачає трьох влучних запитань, які зруйнують їх впевненість у власній компетентності,
– говорить канадський психолог Джордан Пітерсон. Мій досвід спілкування із людьми та із самим собою поділяє його фаталізм у цьому судженні. Ці питання можуть виглядати так:
1) Хто ти такий?
2) Навіщо ти займаєшся тим, чим займаєшся?
3) Яке це буде мати значення після твоєї смерті?
Ці питання, принаймні у такій послідовності, не претендують на звання найбільш контроверсійних, але часом їх цілком вистачає аби поставити людину у незручне становище і змусити її відчути тривогу. Тривогу від згадки про те, що перед прийняттям певного рішення, вона злякалася продумати його значення для себе, а зараз, коли вона вже пройшла певний шлях, її лякає перспектива повернення назад. Класичний сюжет для студентів, які потрапили в університет за вказівкою батьків.
Не дивно, що люди ухиляються від відповідей на подібні запитання. Критичне мислення емоційно болісне, оскільки невід’ємним його елементом є правда, яка рідко є приємною і задовільною.
Цікаво, що вищезгаданий Дж. Пітерсон у своїй праці «12 Правил життя: антидот від хаосу» критичне мислення називає справжнім мисленням. Він пише: «Думати – означає слухати самого себе. Щоб думати, ви повинні бути принаймні двома людьми водночас. Ви повинні дозволити цим людям не погоджуватися один із одним. Мислення – це внутрішній діалог між двома (та більше) людьми із різними поглядами на світ». І тут ми знову повертаємося до Сократа. Те, що описує Дж. Пітерсон, у психології та педагогіці називається Сократівським методом, який використовують для стимулювання критичного мислення.
На завершення варто було б закріпити думку поясненням мого основного тезису, що водночас буде і відповіддю на питання «навіщо напружуватися і критично мислити?». Все просто. Без критичного мислення неможливо побудувати особистість як без будівельних інструментів та компетентних будівельників не можна побудувати дім, бо все, що збудується буде зруйновано або деформовано. Згадується казка «Троє поросят», двоє з яких доклали недостатньо зусиль, аби встояти перед натиском жорсткого світу (зла), репрезентованого вовком. Вони були за це не менш жорстко покарані, що змусило їх падати долілиць перед справжньою особистістю, Наф-нафом, конструкція якого витримала, зло було поборене. Наф-наф – архетип героя, лідера, здатного до критичного мислення, чесного перед світом і самим собою, хороброго і готового на жертви заради кращого майбутнього.
Хотів завершити пост риторичними питаннями та, мабуть, і вони вже будуть зайвими. Закликаю усіх брати приклад з Наф-нафа!
Проєкт виконується у співпраці з громадською організацією «Фундація прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.