Стеченко Настя. Нещодавно в мене відбулася розмова з іншими представниками молоді. Честно кажучи, тема не з найлегших, проте доволі актуальних: навіщо щось робити для країни, якщо ті ж самі високопосадовці нічого не роблять для нас? І тут виникає питання: хто ж вибирає владу в країні? Що не кажи, та Україна- демократична держава (Теорія держави і права: Підручник; Скакун О.Ф., 2001, Харків; 656с: 1 параграф. Поняття і ознаки демократії). Тож, може варто починати робити хоч щось, а не тільки критикувати?
Але де взяти той магічний список речей, що зроблять з нас активних та зацікавлених особистостей? Якщо розглянути саме мене, то вже зараз я починаю цікавитися політикою хоча б на початковому рівні, аби в майбутньому мати змогу вибрати гідного кандидата і розуміти його цілі, плани та мотивацію. Проте не варто відразу хапатися за щось грандіозне. Пам’ятайте, що будь-яка мета досягається через маленькі кроки. Тож, що заважає почати розмовляти українською чи нарешті висловити свою думку колективу?
На мою думку, найголовніша перешкода- страх. Старше покоління вважає, що підлітки не здатні тверезо оцінювати ситуації та розв’язувати їх. Недостатньо життєвого досвіду, егоїзм та дурість- те, що нам доводиться чути доволі часто. Але, люди, прокиньтеся! Саме наше покоління показує наскільки ми різні ззовні та в той же час маємо схожі думки й амбіції. З пофарбованим волоссям та великим бажанням мати татуювання- я годую котиків з вулиці, а в той же час бабуся, яка виглядає доволі слабенькою- викидає сміття сусідам за паркан.
У наш час варто звикнути, що люди мають право виражати себе та свої думки. Ми повинні допомагати один одному, а не цькувати та сміятися. Адже кожен з нас здатен зробити щось дійсно важливе та грандіозне. Повага та доброзичливість- важіль, що переверне світ догори дригом.