Блог Задорожної Світлани / Блоги.
Коронавірусний карантин привів мене до роздумів , а чи соціально відповідальні українці? І Моя відповідь –ні.
Якщо людина живе у соціумі, то вона має і піклуватися і берегти це середовище, робити і зберігати його безпечність. Але що ми маємо в реальності?
Ситуація 1. Я стою на касі в маркеті АТБ і дотримуюсь визначеної дистанції (позначена на підлозі). За 5 хвилин переді мною декілька осіб прагнуть стати переді мною. Коли я кажу, що стою в черзі – нерозуміння, іронія і навіть осуд. Позаду мене стоять люди в черзі і дихають один одному в потилицю. Звертаюсь до охоронця про порушення – він не вважає, що це його обов’язок і, знову ж, така реакція – нерозуміння, іронія, сприйняття мене як розумово відсталої.
Ситуація 2. На продовольчому ринку – все, що потрібно для безпеки людей зроблено, а от самі люди не дбають про свою безпеку.
Ситуація 3. Святкування Пасхи, відзначення 9 травня і покладання квітів на могилу невідомого солдата – керівництво країни і ОПЗЖ – без масок і безпечної дистанції (негідний приклад неправильної, безвідповідальної поведінки).
Таких ситуацій безліч. Чому ми погано живемо? Бо дуже безпечні на всіх рівнях.
Ми переходимо вулицю на червоне світло, їздимо в нетверезому стані, вигулюємо собак без намордників, вирубуємо ліси, розорюємо заливні луки, спалюємо суху траву, травимо пестицидами бджіл і землю, продаємо цигарки і алкоголь дітям до 18 років, виробляємо неякісну продукцію і надаємо неякісні послуги і багато ще чого, що не повинні робити.
Але ж ми хочемо жити в комфортному і безпечному середовищі. Так звідки ж воно візьметься, якщо ми, як його фундатори та творці, робимо казна що. За такої свідомості і поведінки – це неможливо. Та дивина, коли попадаємо за кордон, особливо в країни, де жорстко карається порушення встановлених норм і правил, то ми їх беззаперечно дотримуємося (десь – через високі штрафи, десь – через депортацію, десь – через осуд корінного населення). А от в своїй країні, що, можна?
На мою думку, негайно треба проводити потужну просвітницько-інформаційну кампанію із залученням ЗМІ та структур, які здатні впливати на формування соціальної відповідальності. Також все треба починати з дитячих садків, шкіл, вищих навчальних закладів – тематичні бесіди, уроки, лекції, ролики, книжки, телебачення, радіо, соціальні мережі, громадські організації – все, що завгодно, але треба формувати хоча б у нинішніх молодих поколінь соціальну відповідальність.
Я з острахом чекаю пом’якшення карантинних заходів, бо за такої поведінки ми швидко доберемося до піку захворюваності і великої смертності. Потім, за звичкою, будемо звинувачувати лікарів, владу, будь-кого, але не себе, в біді, яка сталася.
Весь клубок проблем за короткий період в нашій країні не розмотати, але тримати соціальну дистанцію в період пандемії – це нам під силу. Особливо я сподіваюсь на жінок, їх відповідальність, прогресивність та небайдужість.
То ж будемо соціально відповідальними, дорогі мої українці.