Прихована дискримінація: український формат

Алла Холодницька

Мабуть, ні для кого не секрет, що дискримінація присутня в житті кожного, але прояви та масштаби її різні. Я ніколи не замислювалася над тим, наскільки важливою та нагальною є проблема дискримінації в світі, поки не долучилася до правозахисної програми «Разом Ми – Сила або хочу стати блогером».

Про відкриту дискримінацію багато пишуть, обговорюють, з нею багато хто стикався у повсякденному житті. Втім, не можна говорити про успішну країну та щасливих її громадян до того часу, поки буде існувати не лише відкрита, а й прихована дискримінація. Виявляється, вона може бути на кожному кроці і для того, щоб її помітити, не потрібно бути великим експертом.

Найбільш вражаючими є такі форми її прояву:

  • недосконалість юридичних норм, що регулюють відносини стосовно прописки громадян (офіційної реєстрації за місцем проживання);

Особисто для мене це стало бюрократичним бар’єром при вирішенні багатьох життєво важливих питань.  Хтось може сказати, що це не актуальне питання, яке не може містити дискримінаційну складову. Але та молодь, яка виїхала до міста у пошуках кращого життя, якій фактично ніде прописатися, а проживання в орендованому житлі не дає підстав для офіційної реєстрації, повністю зі мною погодиться.

Такі ж проблеми виникають і у тих людей, які не маючи нормального доходу, не в змозі купити собі житло, втомилися бути спонсором власника квартири, а тому альтернативою для них є купівля дачного будинку, який складно ввести в житловий фонд, а тому житло у них є, а адреси нема.

Особливо це помітно при відвідуванні лікарні, коли деякі лікарі більше часу з’ясовують, де ти фактично проживаєш, замість того, щоб надати фахову медичну допомогу. Така ж проблема виникає і при відвідуванні інших офіційних інстанцій.

  • дискримінація при реалізації права на працю;

Молодь, що знаходиться у пошуках першого робочого місця, часто вимушена долати  перепони з боку роботодавців, які можуть стосуватися наявного стажу та досвіду роботи, обмеження розмірів оплати праці, порушення трудового законодавства стосовно тривалості робочого дня, відмови у працевлаштуванні молодим мамам та ін. Це все призводить до того, що випускники не можуть одразу працевлаштуватися за фахом, а вимушені працювати на нижчих посадах, при цьому втрачаючи набуті вміння та навички.

Масштаби прояву цієї дискримінації стають все більшими, а молодь у пошуках кращого життя почала масово виїжджати за кордон. Хтось скаже, що це дуже добре, але прихований бік проблеми ніхто не хоче враховувати. А це і втрата кваліфікації, і приниження через те, що ти виявився непотрібним у своїй країні, що працюєш на низькооплачуваних, важких та непрестижних роботах, маючи гарну освіту та здібності.

  • не досконала система надання пільг для учасників бойових дій;

Згідно законодавства ця категорія громадян має бути соціально захищеною в багатьох аспектах: безкоштовний проїзд у громадському транспорті, надання знижок на оплату комунальних послуг, оздоровлення у санаторіях та пансіонатах, деякі медичні послуги, пільги для дітей учасників бойових дій та ін. Але фактично не всі із заявлених пільг фінансуються та діють, а існують лише на папері. Крім того, тут виникає ще одна проблема, яку б могла вирішити лише монетизація пільг: як отримати ці пільги, проживаючи у дачному будинку чи орендованій квартирі, будучи жителем сільської місцевості, а пільги для дітей захисників вже взагалі відійшли на задній план. Як же тоді можна говорити про демократичну та правову країну, коли навіть люди, які ризикуючи власним життям, захищали її кордони та суверенітет, в результаті виявилися нікому не потрібними?

  • дискримінація починається ще зі школи;

Прояви шкільної дискримінації можуть бути різними: з боку викладачів це проявляється у неоднаковому ставленні до учнів, зважаючи на їх матеріальний стан, соціальне походження, особисті симпатії; в учнівському колективі причинами зіткнень можуть бути зовнішність, інтереси, невміння налагодити дружні відносини, небажання визнавати успіхи однокласників та інші. Все це призводить до того, що вже з дитинства діти пізнають важкі реалії суспільства і замість того, щоб насолоджуватися щасливим дитинством, вимушені шукати правди та боротися з несправедливістю все життя.

  • неможливість отримання якісної медичної допомоги у багатьох верств населення;

Здавалося б, проживаємо у ХХІ столітті, маємо великі досягнення у медицині, щороку випускаються тисячі молодих лікарів, а люди не можуть отримати своєчасну та якісну медичну допомогу. Чому так? А все пов’язано з тим, що жителі сільської місцевості фактично її позбавлені через ліквідацію ФАПів, скорочення  районних лікарень або відсутність у них потрібних спеціалістів. Малозабезпечені громадяни просто не йдуть до лікарень через те, що не мають коштів, щоб купити собі ліки або зробити операцію. Все це призводить до поступового погіршення стану здоров’я, скорочення тривалості життя, демографічної кризи.

Звісно, що цей перелік не повний і продовжувати його можна дуже довго, але не можна сидіти на місці та чекати на зміни. Кожен з нас не повинен бути байдужим,  а має долучатися до вирішення проблем суспільства, в якому проживає. Лише громадянська свідомість, суспільна повага, досконалі правові норми та механізми допоможуть будувати успішну країну, у якій хочеться жити та будувати щасливе майбутнє.

#HumanRightsFoundation

#ФундаціяПравЛюдини

#Чернігів

#Чернігівська область

#РазомМиСила

#TOGETHER_WE_CAN

#ChePolytech

#Che_Polytech

#60років_ЧНТУ

#ЧНТУ

#люблю_чнту

#найкращийунівер

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *