Даниїл Деркач.
Питання інклюзивності зараз стоїть ребром. Коли усі розвинуті країни вже давно можуть по праву називатися інклюзивними, Україна тільки починає свій шлях. Роботи дуже багато, а ми, здається, навіть і не починали. Нещодавно побачив в Інтернеті статтю, яку трішки перефразую, щоб довести свою думку. 5 принципів інклюзивного суспільства:
- Кожна людина — це особистість.
- У дитинства немає інвалідності. Всім дітям, навіть з найскладнішими комплексними діагнозами, потрібна соціалізація, спілкування, навчання, дружба, нові враження.
- Всі люди цікаві. У кожного є свої сильні і слабкі сторони.
- Перші три роки життя надважливі для кожної дитини. А молодим батькам дітей з інвалідністю особливо потрібні підтримка і консультації професіоналів.
- Треба тверезо оцінювати суспільство, у якому ми живемо. Не достатньо написати закон про інклюзивну освіту, треба підготувати вчителів, учнів, їхніх батьків.
Це все має вирішити проблему на рівні суспільства. Але, на мою думку, існує ще інфраструктурна проблема. Коли транспорт, дороги, тротуари, громадські місця зовсім не пристосовані для людей з інвалідністю. Вийдіть на вулицю, знайдіть будь-який пандус і запитайте себе «А чи дійсно по ньому можна заїхати?». Майже 100% – НІ. Він слизький і під високим кутом. Він зроблений лише для того, щоб від власника просто відчепилися. Найменше, що держава може зробити прямо зараз, щоб підвищити інфраструктурну інклюзивність – опустити бардюри на всіх пішохідних переходах. Це дозволить вільно переміщатися не тільки людям з інвалідністю, а і жінкам з візочками, велосипедистам, пенсіонерам, самокатам і т.і.
Публікацію створено в рамках проєкту “Я медіа”. Проєкт реалізується НУ “Чернігівська політехніка” у співпраці з ГО “Фундація прав людини” та Університету м. Тарту (Естонія). Фінансується коштами Міністерства закордонних справ Естонської Республіки.
#ЯМедіа
#ФундаціяПравЛюдини
#HumanRightsFoundation
#чернігівська_політехніка
#ChePolytech
#Che_Polytech