Усов Іван
Усім відома фраза, яку приписують Вінстону Черччілю: « Хто в молодості не був лібералом (радикалом) -у того нема серця…». Авторство, звісно, є суперечливим, але в чому я переконаний точно, так це в тому, що навряд знайдеться соціальна група, яка більше прагне змін ніж молодь. У сучасній історії нашої держави це найяскравіше проявилось під час Революції Гідності, коли саме студенти становили кістяк супротиву. Та виникає питання: чи можлива участь молодих активістів у мирному вирішенні політичних питань? Або прагнення юнацтва може проявлятися виключно на барикадах?
Якщо ми подивимося на наших західних партнерів, то побачимо, що такі розвинені країни як Великобританія, Франція, Сполучені Штати Америки виховують майбутніх політиків ще зі школи, відбирають активістів, яких надалі навчають у спеціалізованих вишах. Зокрема, 25 прем’єрів Об’єднаного Королівства навчались у Оксфорді, а у Штатах кожна партія має власний університет, який готує кадри для управління державою. Такий підхід дає неперевершений результат.
А що у нас? Ми маємо беззаперечно дуже активну та талановиту молодь, яка прагне розбудувати країну, але суспільство боїться створювати вищу школи політичних кадрів, адже це одразу асоціюється з КПРС (комсомолом та школою марксизму-ленінізму). Тоталітарні системи дискредитували політичну ієрархію на наших теренах. Тому і виходить, що цвіт мого покоління, яке б дійсно бажало і могло усе змінити на краще дезорганізоване.
Особисто я у 15-16 років зіткнувся з ситуацією, коли я не зовсім розумів у яку саме громадську або політичну організацію мені податися, адже існує безліч шкіл, курсів та тренінгів, які кажуть що дадуть зрозуміти як все влаштовано в державі, а бажання щось змінити і бути корисним було непереборним. На щастя, на моєму життєвому шляху зустрілись люди, котрі допомогли мені знайти відповіді на частину питань. Зараз я цікавлюсь медіа, подав проект на бюджет участі та активно приймаю участь у студентському самоврядуванні
Я вважаю, що у нашій державі все ще є шанс перемогти за серця і розум генерації, що тільки входить у доросле життя, для цього треба лиш дати трохи більше повноважень та свобод для молодих активістів, бо тільки молодь може сама вирішити що їй необхідно. Якщо молодь не є задіяною, то вона стає більш радикальною, а коли їй дати можливість реалізовувати себе, то ми отримаємо фахівців, яких навряд можна буде звинуватити у некомпетентності.