Павленко Анастасія.
Дискримінацію визначають як будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Це явище можна вважати однією з найголовніших проблем людського суспільства у всі часи його існування, адже дискримінації не позбулися й до сьогодення.
За статтю, за расою, за віросповіданням, за наявністю захворювань, інвалідності, за віком (наприклад ейджизм), за наявністю вагітності ̶ існує безліч різних видів дискримінацій.
Отже простими словами дискримінація – це неприйняття одними людьми інших, за певними відмінними ознаками, їх виключення з суспільства, обмеження в правах.
Людство поступово в ході свого розвитку намагається долати дискримінацію, відходити від цього суспільно небезпечного та деструктивного явища. Та чи до подолання всіх видів дискримінації суспільство ставиться однаково?
Подолання проблеми дискримінації за СОГІ (сексуальною орієнтацією, гендерною ідентифікацією) в Україні є ймовірно однією з найгостріших і в той же час однією з найменш висвітлюваних тем, адже українське суспільство не є таким прогресивним у вирішенні цієї проблеми, як наприклад країни Європи, США тощо.
У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації, в той час як одностатеві стосунки каралися законом УРСР до 1991 року. Після 1991 року, цей закон був переглянутий, з метою захисту прав на недоторканість приватного життя громадян. Однак в Україні досі заборонені одностатеві шлюби, створення таких сімей, на відміну від багатьох закордонних країн. В нашій державі досі можливі: звільнення з роботи, відрахування з навчання, взагалі ненадання або надання неякісних соціальних послуг на підставі нетрадиційної СОГІ. Також загально в українському суспільстві панує нетерпиме ставлення до людей з нетрадиційною гендерною роллю та орієнтацією. Представники LGBT+ спільнот постійно піддаються фізичному насиллю, психологічному тиску, просто не можуть комфортно і безпечно почуватися в нашому суспільстві. Звісно в останні роки ситуація почала змінюватися у зв’язку з орієнтацією України на країни Заходу. Нещодавно навіть вийшов серіал українського виробництва «Ластівки» де висвітлено цілу ланку соціальних проблем, зокрема також проблему гомофобії, що мабуть є одним з перших випадків освітлення цього явища у вітчизняній кіно-індустрії. Українське суспільство тільки починає звертати увагу на проблему дискримінації за СОГІ, однак не зважаючи на це, подолання саме цього виду дискримінації відбувається дуже повільно і досить суперечливо.
В українському суспільстві панують думки, що визначають явище гомосексуальності як форму аморальної поведінки і на жаль більшість українців ставляться таких людей, як до «не нормальних» та «не потрібних». Однак в такому разі питаючи себе, що є «нормою», варто подумати, що «норма» значить для кожного і, що взагалі можна вважати «нормальним» чи «не нормальним»?
Чи можна вважати не нормальним прагнення людини просто бути собою і бути щасливою?!
Відповідно різних наукових теорій до однієї з основних причин виникнення гомосексуальності відносять саме генетичну схильність. Тобто, коли до причин поширення явище гомосексуальності приписують так би мовити пропаганду одностатевих стосунків в ЗМІ, чи під час проведення мітингів за права LGBT+ спільнот, варто зазначити, що ця думка є помилковою.
Іншими словами, якщо людини з визначеною гетеросексуальною орієнтацією подивиться фільм з демонстрацією у ньому одностатевих стосунків, чи спостерігатиме за мітингом, вона не змінить свою орієнтацію на не традиційну. Адже вчені відкидають «неприродню» основу виникнення гомосексуальності.
Щодо причин виникнення нетрадиційної гендерної ролі, зокрема, наприклад, виникнення транссексуальності, то вчені досі не виділили конкретних причин, однак це явище визначають як розлад особистості, як зазначається «помилкою свідомості у сприйнятті свого тіла». Тобто, коли людина має певні особливості чи відмінності від, наприклад, традиційних уявлень про кохання, або щодо сприйняття своєї статі і вона не може змінити себе, позбутися цих відмінностей, вона має прийняти себе та любити себе такою, як вона є. Так здавалося б має бути в ідеалі, але ж як складно насправді це зробити, коли суспільство так ворожо налаштоване?
На мою особисту думку, люди мають право любити того, кого їм хочеться, виглядати так, як їм хочеться, так як вони себе відчувають, робити те, що їм хочеться, обмежуючись тільки порушенням такого ж права іншої людини.
Для мене рівність заключається саме в цьому, в рівних можливостях і насамперед, в можливості бути собою.
Тож, якщо ти не приймаєш хоч якийсь із видів дискримінації ти маєш не приймати дискримінацію у всіх її проявах та видах!!!
Ми маємо приймати і поважати людей такими, які вони є і підтримувати їх бажання бути собою, не обмежувати в правах, адже всі люди мають право на своє щастя. Тож якщо ти толерантний та гуманний, для тебе не існуватиме «не нормальних», «не правильних», «не таких» людей», а отже і поняття дискримінації.
Хочеться, щоб надалі ми мали світле майбутнє, в якому не буде місця цьому деструктивному явищу. Завершуючи, хотілося б процитувати слова з пісні відомого виконавця, в якій як раз і панують ідеї рівності та мрії зробити світ краще.
Imagine all the people living life in peace,
You may say I’m a dreamer
But I’m not the only one
I hope some day you’ll join us
And the world will be as one
John Winston Lennon
Цей проєкт виконується у співпраці з Вільнюським університетом, ГО «Фундація Прав Людини» та фінансується коштами Міністерства Закордонних Справ Литовської республіки.