Вікторія Форостянко.
Хочу почати розповідати цю історію із фрази як у фільмах, адже в 2014 році війна нам здавалася чимось далеким, до теперішнього часу. Отже, історія заснована на дійсних подіях. Мій знайомий в 2019 році поїхав вперше в Зону ООС, там тривала війна: зла, нещадна, невгамовна. Одного дня військові займалися своїми справами в окопах і почули тихенький мявкіт. То було маленьке, налякане кошенятко. Вони його взяли та виходили, шукали в селі молоко та кормили його з маленької соски.
Хлопці його назвали Аплотом, Я довго дивувалася, як можна було придумати таку кличку, а потім дізналася перед 24.02.22 по телевізору що це в честь танка. Поки кіт був на війні, він був завжди з нашими військовими. І от настав час хлопцям їхати додому, але вони не могли просто так їхати, адже Аплот став частиною їх бригади. І хлопці вирішили попросити командира взяти його із собою. Довгі вмовляння закінчилися поїздкою котика до нового дому. Але і до нового дому прийшла війна, і зараз він так же сміливо охороняє свій дім.
Насправді, таких історій про котиків дуже багато , особливо у теперішній час. І зараз в тій же бригаді повторюється історія Аплота, але вже з іншим котиком. Військові підгодовують те кошенятко, купили йому ошийник та втішають його, коли гремить грім, адже кіт дуже боїться гуркіту та вибухів. Але військові вже між собою вирішили, куди кіт поїде до нового дому.
Цією історією я хочу показати, що навіть війна не виправдовує тих людей, що залишають своїх домашніх улюбленців напризволяще. І тут варто згадати відомі слова головного героя книги “Маленький принц”: „ Ми відповідальні за тих, кого приручили”.
Проєкт реалізується НУ “Чернігівська політехніка” у співпраці з ГО “Фундація прав людини” та Університету м. Тарту (Естонія).
Проєкт фінансується коштами Міністерства закордонних справ Естонської Республіки.
#ЯМедіа
#ФундаціяПравЛюдини
#HumanRightsFoundation
#чернігівська_політехніка
#ChePolytech
#Che_Polytech